Внаслідок системного аналізу зайнятості населення та стану ринку праці в Україні, ми можемо зробити певні висновки, а саме такі:

1.Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави.

2.Сучасна ситуація на ринку праці України істотно відрізняється від тієї, що була ще декілька років тому.

3.Ми отримали у спадщину надзвичайно складну ситуацію у сфері зайнятості громадян, але незалежна Україн­ська держава не ховала її, як це було в попередні роки, а офіційно визнала існування безробіття, почала забезпечувати соціальний захист громадян від безробіття.

4.В економічній теорії використовується два показники, які можуть змалювати об'єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня її тривалість.

5.Тривалість безробіття характеризує середній час перерви в роботі. Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституційне, циклічне, добровільне.

6.Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підставі щомісячних опитів близько 50 тисяч випадково вибраних сімейних господарств. Питання торкаються наступних проблем: чи мав той або інший індивід роботу минулого тижня; чи намагався він знайти роботу; скільки часу він вже згаяв на перевлаштування; які дії він робив з цією метою. Виходячи з відповідей на питання, до безробітних відносять осіб старше 16 років, які в даний період: не мали роботи (прибуткового заняття); займалися активними пошуками роботи; були готові приступити до роботи.

7.Суть у тому, що дієва політика зайнятості повинна в нинішніх умовах мати застережливий характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, що мають запобігати зростанню безробіття та його переходу в застійну форму. Важливо при цьому спиратися на світовий досвід регулювання безробіття.

8.Для покращення зайнятості населення та розвитку ринку праці в Україні пропонуємо наступне:

створити економіко-правові умови для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;

підвищити ефективність соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту;

створити працездатним верствам населення умови для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту;

посилити мотивацію до продуктивної праці, запровадити погодинну системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати;

встановити економічно та соціально обґрунтовані рівні мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму;

забезпечити своєчасну виплату заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати;

розвивати соціальне партнерство і договірне регулювання трудових відносин у сфері оплати праці, вдосконалити процедуру укладання колективних договорів і угод та контролю за їх виконанням;

привести систему організації оплати праці в сільськогосподарському виробництві у відповідність із новими умовами господарювання;

поступово відмовитися від оплати праці натурою;

легалізувати всі трудові доходи громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулює їх зростання;

запровадити відрахування внесків до обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, забезпечити її повноцінне функціонування;