Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення:

Місце митної служби в моделі сектору безпеки України визначається відмітними особливостями носіїв реальних або потенційних загроз для об’єктів національної безпеки – людини і громадянина, суспільства та держави (ст. 3 Закону України „Про основи національної безпеки України”). Для митної служби України такими носіями є транспортні засоби та предмети, що переміщуються, вже переміщені або щодо яких є наміри переміщення через митний кордон України. Контроль за переміщенням таких носіїв або розпорядженням ними і визначає межі компетенції митної служби в загальній моделі сектору безпеки.

Головним завданням митної служби в секторі безпеки є виявлення, розпізнавання та нейтралізація загроз, носіями яких є транспортні засоби та предмети. Такі виявлення, розпізнавання та нейтралізація здійснюються митною службою в межах виконання правозастосовної та правоохоронної функцій.

З огляду на традиційне місце митних служб світу у національних системах державних органів, визначаються два різновиди діяльності, щодо яких світовою практикою встановлюються певні стандарти.

Перший з них – діяльність із застосування встановлених державами митних правил та процедур до транспортних засобів та вантажів, що переміщуються у законний спосіб. Визнаним міжнародним стандартом організації такої діяльності є Міжнародна конвенція зі спрощення та гармонізації митних процедур (Кіотська конвенція, 1999), до якої 5 жовтня 2006 року приєдналася і Україна. Зовсім новим для світової практики стандартом взаємодії митних служб та учасників міжнародної торгівлі є прийняті Всесвітньою Митною Організацією у 2005 році Рамкові стандарти безпеки та спрощення світової торгівлі. На досягнення вимог, встановленим цими документами, вже сьогодні спрямована діяльність митної служби України.

Другий з них – діяльність, пов’язана з протидією порушенням встановлених державами митних правил та процедур. Така діяльність митних служб на світовому рівні побудована на їх безпосередній взаємодії (інформаційний обмін, правова допомога), що і закріплено в основних міжнародних документах, що регламентують цю діяльність. Такими документами, зокрема, є Міжнародна конвенція про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства (Найробійська Конвенція) та Конвенція про адміністративну допомогу у сфері митних відносин (Йоганнесбурзька Конвенція). Однією з головних ознак митної служби України, що визначають відповідність її діяльності визнаним міжнародним стандартам, є відсутність (сьогоднішній стан) або наявність визначеного законодавством права на здійснення оперативно-розшукової діяльності.

З урахуванням викладеного, одним з пріоритетних на сьогодні завдань Державної митної служби України є імплементація міжнародних стандартів у галузі митної справи та впровадження їх в практичну діяльність митних органів. При цьому ключовим аспектом в цьому ракурсі виступає оперативне, якісне та збалансоване досягнення в рамках діяльності митної служби двох міжнародних вимог: спрощення митних процедур з одночасним забезпеченням національної безпеки України в умовах, коли обсяги та наслідки загроз вже мають глобальні масштаби та становлять значну небезпеку для суверенної держави з власними національними інтересами.

Роль інформаційних технологій в митній справі відображена в Міжнародній конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція, 1999 року), яка:

- передбачає максимальне практичне використання інформаційних технологій;

- розглядає інформаційні технології як один з принципів митного оформлення, реалізація якого повинна сприяти спрощенню і гармонізації митних процедур;

- встановлює стандартні правила використання інформаційних технологій для вдосконалення митного контролю.

Одна з найважливіших задач, яку необхідно вирішити Державній митній службі України (ДМСУ) в найближчій перспективі - це впровадження в митну справу політики забезпечення митної безпеки України, міжнародних норм і правил, що дозволить, перейти до застосування єдиних стандартів в області митної справи на базі інформаційних технологій і вирішити питання, пов’язані з приєднанням до міжнародних конвенцій про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція, в редакції Протоколу про внесення змін 1999 року), про спрощення формальностей у торгівлі товарами (1987 року); про процедуру загального транзиту (1987 року), а також здійснити поетапне зближення митного законодавства і митних процедур, які застосовуються в Україні, до країн Євросоюзу.

Стратегія розвитку суспільства в світі однозначно засвідчує, що перемоги досягають ті структури, які накопичують та вміло розпоряджаються наявною інформацією. Збір і обробка великих об’ємів інформації, на теперішній час, можливі тільки з застосуванням інформаційних технологій, які реалізуються шляхом створення комплексних систем. Провідні митні служби світу (Німеччина, Франція, Росія, Японія, Китай, США, Канада та багато інших держав) також активно переходять на сучасні електронні технології.

Митна служба України розпочала втілення новітніх технологій в митну справу ще в 1992 році. У 2005 році почався новий етап цієї роботи з розробки принципів побудови системи „Електронна митниця” та її часткової реалізації

Електронна митниця, як інформаційно-аналітична система загальнодержавного значення, повинна стати моніторинговою підтримкою в формуванні організаційного механізму забезпечення управління у митній справі, відстеження динаміки співвідношень експортного та імпортного потенціалу країни тощо.

Електронна митниця повинна функціонувати в єдиному інформаційному середовищі із ступеневою системою обробки інформації та доступу до неї.

Таким чином, запропоновані нововведення необхідні для координування напрямків розвитку митних органів України, які повинні бути основані на інформаційних технологіях та в основному співпадати з принципами діяльності та механізмами реалізації митних служб провідних країн світу та базуватися на міжнародних конвенціях і рекомендаціях.