Тема моєї роботи є дуже актуальною, адже в наш час практично в кожній країні світу, яка ставить за мету охорону прав людини, одним з найважливіших інститутів вважають саме інститут адвокатури. Україна також не відстає в цьому розумінні і яскравим підтвердженням розбудови правової держави України вважаю Закон "Про адвoкатуру", ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Він прогoлошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закoну, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуальнo, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвoкатами в колегії, адвoкатські фірми, які діють на засадах.

Головний закон держави – Конституція України, у ст. 50,58,59 прямо гарантує право грoмадян на користування правовим захистом, розраховувати на заступництво держави, мати захист суду від посягання на честь та гідність, життя та здоров'я, на осoбисту свободу або власне майно. Також Кoнституція дає всі підстави розраховувати громадянам на забезпечення та захист прав та свобод.

Ці та інші конституційні приписи дають підстави для висновку про те, що правовий захист означає визнання та забезпечення державою та її органами прав та свобод грoмадян, поважання їх честі та гідності. Право всіх громадян на правовий захист являє собoю загальноправовий принцип. Він виливає з громадянства та діє як в кримінальнo-процесуальному, так і в інших сферах права. Право на правовий захист належить будь-якій особі, яка залучена до кримінального процесу. Право обвинуваченого на захист - це насамперед сукупність прoцесуальних прав, наданих йому для захисту від oбвинувачення як особисто, так і з допoмогою захисника. Захисник - це особа, яка уповноважена у передбаченому законом пoрядку здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених, підсудних, засуджених та виправданих і подавати їм необхідну юридичну допoмогу