1. Приручення й одомашнення собаки свійського розпочалося у пізньому палеоліті близько 8 – 10 тис. років тому. Вважають, що спочатку первісна людина приручувала вовків (і, можливо, шакалів) для одержання м’яса, потім почала використовувати їх на полюванні і для вартування. Так зародились дві основні гілки собаки свійського: караульно вартові й мисливські.

З розвитком людського суспільства собаки видозмінювались і спеціалізувались. Відомо близько 400 порід, що відрізняються величиною (висота в плечах від 15 – 20 см. до 1 м., вага від 600 г. до 70 кг.) будовою тіла, волосяним покровом, особливостями поведінки, тощо. У собаки свійського добре розвинені нюх, слух і зір. Собаки свійські відомі людині, у багатьох з них розвинений інстинкт охорони хазяїна. Статева зрілість настає: в самок – у 8 – 9 місяців, у самців – в 11 – 16 місяців. Вагітність триває 58 – 62 дні. Самки великих і середніх порід народжують до 12 цуценят, карликові породи – 1 – 3 цуценят. Гін повторюється двічі на рік. Цуценята народжуються сліпими, глухими, без зубів, вкриті волосяним покровом (за винятком черева, внутрішнього боку задніх лап і пахової ямки). Очі відкриваються на десятий – чотирнадцятий день, слуховий прохід – на п’ятий – восьмий день, молочні зуби прорізуються на двадцять п’ятий – тридцятий день.

Живуть собаки свійські в середньому дванадцять – чотирнадцять років, в окремих випадках – до тридцяти чотирьох років.

2. Порода собак німецька вівчарка була створена в кінці ХІХ століття Максом фон Штефаніцем.

Штефаніц на протязі декількох років експериментував із собаками. В основному його цікавили вівчарки Центральної Європи.

В основу створення породи німецької вівчарки були залучені різноманітні типи старонімецької вівчарки, яка в теперішній час рахується перехідною формою між горними пастуховими собаками і сучасними вівчарками.

Весною 1899 року на одній із виставок Макс фон Штефаніц і Артур Майер знайшли собаку по кличці Тектор. В подальшому його звали Хоранд фон Графрат. В цьому ж році Макс фон Штефаніц і Артур Майер створили – Товариство німецької вівчарки. Хоралнд фон Графрат був зареєстрований в Племінній книжці під номером один і склав основу популяції німецької вівчарки.

3. Собаківництво – галузь тваринництва, розведення собак. За спеціалізацією і характером використання собак, розрізняють собаківництво службове, собаківництво мисливське і собаківництво кімнатно-декоративне.

Службове собаківництво займається розведенням собак, що їх використовують у військовій справі, для охорони кордонів, у карному розшуку, при охороні державного і громадського майна.

Пастуші собаки пасуть і охороняють від вовків та інших хижаків стада великої рогатої худоби, овець, оленів. У багатьох районах собаки використовуються для місцевого транспорту.

Мисливське собаківництво розводить собак для промислового і спортивного мисливства. З допомогою мисливських собак добувається хутро, а також багато копитної і пернатої дичини. Широко використовуються собаки як піддослідні тварини для наукових цілей. В СРСР собаки були використані при перших польотах у космос.

Кадри спеціалістів-собаководів готуються в спеціальних школах, а також на різних курсах. Організації, що займаються собаківництвом, систематично проводять виводки, випробування і виставку собак, організовують випробувальні та учбово-тренувальні майданчики, ведуть родоводи та племінні книги.

Кімнатно-декоративне собаківництво – це група виведених порід кімнатних собак, оригінальних за формою та різних за розміром.

4. Для того, щоб правильно виховати німецьку вівчарку, щоб отримувати задоволення йдучи з нею по вулиці, аби вона була вашим другом, вміла виступати на змаганнях і завойовувати на них нагороди, щоб вона була ласкавою і чутливою, а коли потрібно – охороняти і захищати, словом, аби вона відображала ідеал породи, необхідно багато знати і вміти. Перш за все це відноситься до вибору цуценя.

Купити хороше породисте щеня можна й на ринку чи за оголошенням. Та все ж краще купувати собак через клуби. Матимете гарантію того, що вам не підсунуть браковане щеня, дворнягу чи генетичного мутанта — гібрид, який отримали від схрещування двох різних порід.

При купівлі щеняти зверніть увагу на його маму, ознайомтеся з її родоводом. Зверніть увагу на зовнішній вигляд щеняти, його жвавість. Здоровий собачка повинен гарно виглядати, бути активним, шерсть має блищати, а очі сяяти.

Якщо ви купуєте щеня на базарі, обов’язково вимагайте у продавця щенячу картку й перевірте, чи тавроване щеня. Ці ознаки вам скажуть, кого ви купуєте — породисте щеня чи «підставу». Тавро наноситься або в ділянці паху, або на внутрішній стороні вуха. Цифри клейма означають номер області й рік, коли народилося щеня, його індивідуальний номер.

Щеняча картка — це свідоцтво про походження щеняти, яке видається господарю після огляду працівниками клубу всіх новонароджених щенят у разі відсутності в них явних недоліків. Коли щеняті виповниться шість місяців, щеняча картка обмінюється на родовідну. Для цього щеня повторно оглядають і обмірюють. Якщо відповідає усім вимогам породи – дані про нього відправляють у Київ, де й виписують родовідну. У ній вказуються порода, стать, масть, дата народження, кличка, номер тавра, предки щеняти до четвертого коліна, прізвище та ім’я власника собаки, його адресу. Згодом до документа вносять оцінки, які пес отримав на виставках, дані племінного використання.

5. При купівлі щеняти поцікавтесь, чи робили йому щеплення і дегельмінтизацію (обробку проти глистів). Якщо ні — про здоров’я вашого собаки доведеться подбати самому. Дегельмінтизацію зазвичай проводять на четвертому тижні життя щеняти. Спеціальна література радить використовувати для цього піперазин з розрахунку 0,2 г на 1 кг живої маси. Але краще порадитися з ветлікарем.

Після досягнення щеням двомісячного віку йому потрібно зробити щеплення. Зараз практикується комплексне щеплення від чотирьох основних собачих хвороб — чумки, ентериту, гепатиту, лептоспірозу. Вакцинація проводиться двічі: вдруге — через 2 – 3 тижні після першої ін’єкції.

В тримісячному щенячому віці потрібно зробити щеплення від сказу. Оскільки сказ — проблема державна, у міській ветеринарній лікарні щеплення роблять безкоштовно. Комерційне щеплення коштує близько 15 гривень. Комплексну вакцинацію радять проводити щорічно, але це — справа добровільна, щорічна ж вакцинація проти сказу — обов’язкова. На собаку має бути заведений паспорт, в який вносяться дані про всі профілактичні щеплення й обробки проти глистів.

6. З першого ж дня цуценя повинно привчитися їсти з посуди, який розміщений на підставці. Миска повинна бути на рівні грудей або трохи вище. Температура їжі найкраще перевіряти пальцем. Якщо їжа ледве тепла – можна давати цуценяті. У цуценя повинно бути дві миски: одна – для їжі, друга – для води. По сучасним європейським міркам до двох річного віку німецька вівчарка повинна важити:

• пес – 32 – 40 кг.;

• сука – 22 – 32 кг.

Цуценя народжується вагою в середньому 0,5 кг.; до 9-го дня їхня вага – 1 кг.; до 18-го дня – збільшується в 3 – 4 рази; до 25-дго дня пес повинен важити 3 кг., сука – 2,5 кг. Місячні цуценята мають вагу тіла: пси – 3,5 – 3,8 кг., сука – 3 – 3,2 кг.

Збалансований раціон харчування особливо важливий в перший рік життя собаки. Інакше кісткова структура собаки може сформуватися неправильно.

Правила годування собаки:

- неможна годувати собаку тільки м’ясом;

- необхідно уникати передозування кальцію, вітамінів D і А;

- раціон собаки, яка росте повинен складатися не менше ніж 30% білків, недостача їх призводить до ослаблення імунної системи і заважає гармонічному розвитку скелету і мускулатури;

- слід уникати перегодовування як цуценят, так і собак старшого віку. Перегодовування призводить до ненормального темпу росту собаки, ожирінню, яке негативно впливає на розвиток мускулатури і кісткової системи собаки;

- категорично забороняється “вільне” нерегулярне годування, з перших днів життя цуценя слід привчити до визначених годин приймання їжі і до збалансованого годування.

Періодичність годування:

- до 6 тижнів – 6 раз на день;

- з 6 тижнів до 3 місяців – 3 – 4 рази;

- з 3 місяців до 6 місяців – 2 – 3 рази;

- з 6 місяців – 2 рази.

7. Соціалізація – це психологічна адаптація тварини, поетапна свідома допомога їй в знайомстві з навколишнім світом.

Розрізняють такі періоди розвитку собаки породи німецька вівчарка:

- початковій період (новонародженості). Вік: 1 – 2 тижні;

- перехідний період. Вік: 3-й тиждень;

- період запечатління. Вік: 4 – 7 тижнів;

- період соціалізації. Вік: 8 – 12 тижнів;

- період ранжирування. Вік: 13 – 16 тижнів;

- період стадійного порядку. Вік: 5 – 6 міс.;

- пуберантний період. Вік: до настання статевої зрілості;

- період страху. Вік: 6 – 14 міс.;

- перехідний період. Вік: 1 – 4 роки.

8. На основі власних спостережень пораджу: Якщо ви хочете, щоб ваш пес був вихованим і дисциплінованим – варто зайнятися його дресируванням. Можна робити це самостійно, однак краще, якщо вам допоможуть професіонали. Але саме допоможуть, а не зроблять всю роботу за вас. Якщо господар собаки не братиме участі у його дресируванні, пес буде слухатися лише того, хто його вчив.

Є два основні курси дресирування. Загальний курс передбачає засвоєння собакою набору базових команд, адаптацію собаки до умов міста, корекцію вад поведінки, набутих у результаті неправильного виховання.

Навчальна програма розрахована на 2 – 3 місяці.

Спеціальний курс собаки – охоронця, навчає собаку захищати господаря, довірене йому майно чи територію і навіть самостійно приймати рішення в критичних ситуаціях. Німецькі вівчарки легко піддаються дресируванню, оскільки у них легка, зрозуміла людині й прогнозована психіка. Під час дресирування собаки можуть симулювати, ухилятися від занять. Тому важливо завоювати у собаки авторитет, щоб він визнав вас головним.

9. В селекції існують такі методи розведення як чистопорідне і міжпорідне схрещування.

Чистопорідне схрещування здійснюється наступними методами: аутбридингом, інбридингом, ауткросингом і лінійним схрещуванням.

Основу загального враження про собаку складають екстер’єр і кондиція.

Під екстер’єром розуміють поняття про статуру, правильність пропорцій окремих частин тіла, найбільш характерних відхиленнях, пороках структури, типовості і не типовості ознак породи. Під кондицією розуміють фізичний стан.

Розрізняють виставкову, заводську і робочу кондиції.

Заводська кондиція собаки відрізняється бадьорістю, розвиненою мускулатурою; шерсть гладка, блискуча, що є результатом відмінного утримання і повноцінного годування.

Виставкова кондиція відрізняється від заводської лише більшою випестуваністю.

Робоча кондиція також близька до заводської, але через активне робоче використання може мати дещо слабкий жировий прошарок і при утриманні в прохолодних приміщеннях мати зайвий підшерсток.

10. У німецької вівчарки вагітність триває 58 – 65 днів. Приблизно в півтора місяця у суки проявляються ознаки вагітності – собака багато їсть, стає менш рухомою, округлюється в стегнах, поступово випадає шерсть на сосках, і собака сама видирає її. За декілька днів опускається живіт, провисає спина. За 7 – 10 днів до пологів можна відчути поштовхи цуценят через стінку живота.

Перед пологами сука відмовляється від їжі, тяжко дихає, непокоїться. Допомога новонародженим цуценятам потрібна зазвичай тільки в тих випадках, коли собака через поганий материнський інстинкт не перегризає пуповину, не звільняє цуценят від оболонок (цуценя народжується зазвичай в тонкій оболонці) і не облизує його.

Пологовий процес складається із трьох періодів:

- підготовчого;

- виведення плода;

- післяпологового.

Весь період пологів може продовжуватися від 3 до 12 годин. Вважається, що правильні пологи продовжуються стільки годин, скільки народжується цуценят.

11. Перше враження від німецької вівчарки – це фізично гарно розвинена, міцна собака з гармонійним і видовженим тілом, “граючими” м’язами, вільними рухами. Німецька вівчарка – порода з чітко вираженим статевим диморфізмом: пси крупніші, масивніші, мужніші, з більш ширшими груддями, з більш масивнішою по відношенню до корпусу голови. Суки менші зростом, більш легкої статури.

Ідеальний зріст пса – 61 – 66 см., суки – 56 – 61 см. Потребує великих фізичних навантажень, прогулянок без повідка, і якщо можливо, спеціального дресирування.