Отже, на підставі вищевикладеного можна зробити наступні висновки.

Презумпція - це сам факт і не його ймовірність, а припущення, яке

витікає із високою ступінню ймовірності, і с передумовою - підставою для

певних юридичних наслідків.

Правова презумпція - це закріплене в законі правило, що припускає

наявність або відсутність фактів до подання доказів противного (спростовна

презумпція) або заборонне їхнє спростування (незаперечна презумпція). Це правило застосовується лише при достовірному встановленні факту (прийнятті акту), з яким закон зв'язує дію презумпції. Правова презумпція враховує реальні зв'язки й залежності і тому правильно відображає переважну більшість ситуацій, на які розрахована.

Із цього визначення можна вивести всі істотні ознаки презумпції.

По-перше, презумпція - це юридико-технічний спосіб, який

використовується у законотворчості й правозастосуванні.

По-друге, це завжди ймовірне припущення, причому ймовірність його

істинності може бути, як відносно висока, так і наближатися до абсолютного

нуля (наприклад, знання закону, невинуватості)

По-третє, правові презумпції є різновидом загальних. Відмінність полягає в тому, що юридичні презумпції закріплені (прямо або побічно) у правових нормах.

По-четверте, презумпції мають відношення до наявності або відсутності

певних обставин, що мають правове значення й тягнуть правові наслідки -

тобто юридичних фактів.

За закріпленням презумпцій в правовій нормі виділяють презумпції

фактичні і юридичні. Відповідно, перші в нормах взагалі не закріплюються, а

другі або закріплюються, або виводяться з них шляхом тлумачення.

Правові презумпції можуть бути закріплені в нормі права прямо або

побічно, отже, розрізняють презумпції прямі й непрямі. Інший розподіл презумпцій, загальноприйнятий в теорії права - розподіл їх на спростовні й незаперечні.

Ще одна підстава для класифікації юридичних презумпцій – застосування їх у процесуальних або ж матеріальних правовідносинах.

Нарешті, четвертим й останнім є розподіл презумпцій на загальногалузеві або презумпції-принципи (наприклад, знання закону, істинності вироку, що вступив у силу), міжгалузеві (добропорядності громадян) і галузеві.

Найбільш відомою юридичною презумпцією є презумпція невинуватості, відповідно до якої обвинувачуваний вважається невинуватим доти, доки його вина не доведена й не встановлена вироком, який набрав законну силу.

Із презумпції невинності випливають або побічно пов'язані з нею деякі

інші процесуальні презумпції. В основному це презумпції, що впливають на

допустимість доказів. Законодавець встановлює незаперечні й спростовні

частки презумпції цього виду. Незаперечні процесуальні презумпції виходять із того, що якщо не були дотримані процесуальні правила доказування, то результат доказування незначний.

а) До характеристики суб'єкта доказування відноситься незаперечна презумпція необ'єктивності або некомпетентності судді, слідчого, прокурора, особи, що проводить дізнання, а також експерта, якщо в справі встановлені факти, які відповідно до закону є підставами для відводу зазначених осіб.

б) Доказова презумпція закріплена в ст. 74 КПК України, що встановила, що одного визнання вини недостатньо для винесення обвинувального вироку.

в) Презумптивним за своєю природою є й правило ст. 76 КПК України про обов'язкове проведення експертизи для встановлення ряду обставин, перелік яких даний у законі (причини смерті, характер тілесних ушкоджень і т.д. ). Якщо експертиза не проведена, то відповідна обставина вважається невстановленою.

г) Презумпція правосуб'єктності учасників процесуальних правовідносини виходить із того, що по досягненні певного віку вони право-

і дієздатні, якщо не представлені докази зворотного

Деякі процесуальні презумпції й преюдиції, пов'язані з доказуванням,

діють після вступ) вироку в законну силу.

В процесуальному праві використання преюдицій пояснюється

недоцільністю повторного дослідження питання, яке вже розглядалось і було

вирішено іншим судом. Преюдиціальність слід визначати як властивість

рішення, в якому при розгляді справи, встановлені раніше обставини, інший суд має право, а не обов'язок покласти в основу свого рішення без повторного

дослідження певні обставини справи. Таке розуміння преюдиціальності

дозволяє використовувати встановлені у раніше винесеному судовому рішенні фактичні обставини у наступному процесі не тільки щодо осіб, на яких поширюються суб'єктивні межі законної сили раніше винесеного судового рішення, але і щодо інших осіб (наприклад, при розгляді виділеної щодо співучасника справи, при розгляді справи про давання свідомо неправдивих показань тощо.), тобто дозволяє зробити висновок, що преюдиціальне значення раніше винесеного судового вироку (рішення) не має суб'єктивних меж.

В результаті ратифікації Україною Європейської конвенції про

міжнародну дійсність кримінальних вироків, прийняттям Закону України "Про визнання і виконання в Україні рішень іноземних судів" вирок суду іноземної держави має преюдиціальне значення.

Наділення преюдиціальною силою судового рішення засновано на

презумпції істинності судового рішення, що набрало законної сили. Законна

сила судового рішення забезпечує дію преюдиції. Преюдиціальність не слід

ставити в один ряд з такими властивостями законної сили судового рішення, як виключність, обов'язковість. В преюдиціях проявляється законна сила в цілому.

Говорити про наявність преюдицій при винесенні виправдувального

вироку можна в тому випадку, якщо при винесенні такого вироку за

відсутністю події злочину і за відсутністю в діях підсудного складу злочину суд обґрунтовував своє рішення на достовірно встановлених фактах, а не на

припущених судженнях, тому що припущені факти, тобто ті, які суд не мав

можливості встановити достовірно, преюдиціальними бути не можуть. Що ж

стосується виправдувального вироку, винесеного за недоведеністю участі

підсудного у вчиненні злочину, то, як уже відзначалося, у цих випадках суд

ґрунтується виключно на встановлених і перевірених фактах; проте цих фактів недостатньо для категоричного висновку про невинність підсудного, тобто преюдиціальне встановлені факти у таких випадках не мають властивість достатності.

При апеляційному перегляді кримінальних справ преюдиція має місце у

тому випадку, коли при перегляді вироку суду першої інстанції апеляційна

інстанція не знаходить підстав для прийняття рішення на користь осіб, щодо

яких апеляції не надійшли, тобто не виходить за межі апеляційної скарги

(подання). У тому випадку, коли апеляційний суд частково скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок, то існує два преюдиціальних

рішення: вирок суду першої інстанції в тій частині, в якій його не скасовано і

вирок апеляційного суду.

Таким чином, розглядувані інститути кримінально-процесуального права мають важливе значення для доказування у кримінальній справі.