Журналіст, як відомо, така ж людина, як і подібні до нього представники інших професій, суконною мовою кажучи. Хоча чомусь прийнято вважати, що журналісти повинні бути чесними і відстоювати такі загальнолюдські цінності як свобода, честь, справедливість тощо.

Але чому? Чому ментальність раба не може бути притаманною журналістові такою ж мірою, як і іншим насельникам цієї країни? І чому в країні, де всі чи майже всі брешуть, де переважна більшість крадуть чи готові вкрасти, чому у цій країні повинна існувати якась особлива порода людей, які викриватимуть ці “недоліки” привселюдно на папері?

“Слаб чєловєк”, як писав один відомий письменник з Росії. Кожен з нас прийшов у цей світ на землі, де традиції вільнодумства і свободи духу закопані настільки глибоко, що нам дісталися лише крихти, та й то втоптані в болото чужими кирзовими чоботами, що з’явилися після довгої й холодної ночі, є слабкими й кволими, повітря тут просякнуте отруйними випарами, і крізь його викривлений простір і сонячні промені долітають до нас деформованими, і білий світ виглядає блідим і заштрихованим у сірі тони.

У реальному, повсякденному і матеріальному житті все набагато прозаїчніше, є вічна спокуса зігнутися, змиритися, продатися. зрештою, якщо користуватися теперішнім лексиконом. Навіщо “боротися”, коли довкола стільки прикладів життєвлаштування? Особливо коли ти – як загнаний у безвихідь звір. Мені знайоме це відчуття, я і прокидаюся вранці, і лягаю ввечері з однією думкою: де заробити грошей. щоб утримати сім’ю хоча б на рівні життєво необхідного мінімуму? Та хіба я одна?

І кожен вирішує цю дилему по-своєму, в міру того, наскільки почувається вільним. Один продається з задоволенням, інший викладає думки, діаметрально протилежні тим, що зараз матеріалізуються в нібито поважних виданнях під їхніми прізвищами. Вони смакують своїм теперішнім становищем, відтягуючись на опозиційних політиках за повною програмою. Хіба можна так натхненно, з таким задоволенням, з фанатичним блиском в очах, вкладаючи душу, лити помиї проти власної волі? Так талановито брехати, не моргнувши? Та ні, звичайно… Але журналіст, який пише під диктовку влади, причому влади негідної, бездарної і продажної влади політичних банкрутів, заслуговує на те, щоб його зневажали.

Журналіст, вчений мають володіти особливо широким баченням історії світу, яку не можна відокремити від історії спасіння.

Багато вчених та практиків акцентують увагу на тому, що мас-медіа – посередник, але це слово однокореневе зі словом “посередність”. Тому сприймається як норма поділ на “якісну” і “масову” пресу. Спрацьовує стереотип: основній “масі” вистачить “посередніх” фактів, для задоволення інстинктів і розважання. Чи не тому в теоріях преси на перше місце поставлене завдання “інформувати й розважати”? А як же з “правами людини”? Чи ця ж “маса” не вартує бодай уваги, співчуття, нарешті – любові? Тобто саме християнського підходу. Сьогодні ЗМІ демонструють нав’язливу інформаційну агресивність у поєднанні з дивовижною соціальною безвідповідальністю. “Посередникам” не потрібні ні думаючі люди, ні засоби масової інформації, які б вчили жити гідно, а не лише реагувати на життя, керуючись інстинктами. Постулат “попит породжує пропозицію” – капітулянство. Насправді співвідношення має бути протилежним: все починається з пропозиції.

Ми пишаємося тим, що в доленосний і тривожний для України час більшість працівників мас-медіа проявили високу свідомість, фахові здібності і талант, зумівши протистояти тиску і приниженням з боку адміністративних структур, корумпованої олігархічно-злочинної влади, яка утискує свободу слова, конституційне право громадян на отримання чесної та об’єктивної інформації і намагається зробити журналістів своїми наймитами і прислужниками.

Хвиля протестів, яка сколихнула Україну і весь світ, породила вияв громадянської непокори серед найталановитіших журналістів. Чесні журналісти, незважаючи на жорстокі умови, сказали рішуче: “Досить! Ми не будемо більше обманювати народ!”

Нам прикро усвідомлювати, що частина журналістів досі не знайшла в собі мужності відмовитися від виконання брудної роботи із захисту антиукраїнської політичної системи.

Проблема української журналістики, втім, як і науки, мистецтва, державної діяльності і т. ін., не у несвободі, бо, як пише публіцист головний редактор журналу “Книжковий огляд” Михайло Сидоржевський, свобода слова у цій країні ще не задушена до кінця. Але процес, на жаль, триває. Проблема – у відсутності бажання цією свободою користуватися, водночас відповідаючи за кожне своє слово, жест, думку і резюме.

Свобода сказати входить у суперечність зі свободою зробити. Свобода любити – з неможливістю вільно що-небудь змінити. Залишається свобода написати про це. І ваша свобода – прочитати чи, не дивлячись, перегорнути сторінку…

Внаслідок проведеного нами системного аналізу преси новин та преси думок, а також характеристики проблематики та специфіки відображення їх і досліджень сучасного стану розвитку журналістики, як української так і закордонної, можемо зробити певні висновки.

А саме такі :

1. Україна належить до тих держав, котрі нещодавно стали на шлях побудови громадського суспільства, в ієрархії цінностей якого чільне місце займають свобода слова і вільна преса. У цьому сенсі досвід функціонування преси у відкритому суспільстві є для нас надзвичайно цікавим і корисним.

2. Мас-медіа традиційно мають великий вплив на суспільство. Зазвичай, він зростає в період соціальних катаклізмів, різких зламів у житті людей. Україна зараз переживає саме такий період. Позначився він і на діяльності мас-медіа. Період бурхливого зростання їх кількості, появи нових, нетрадиційних видань змінився різкою конкурентною боротьбою, намаганням вижити та подолати економічні труднощі.

3. Журналістика творить власну реальність, яку варто оцінювати не з погляду абсолютної правди, а з погляду корисності для орієнтування в реальності.

4. Робочим матеріалом медіа є новини. Раніше поняття «новини» було тотожне поняттю «газета». Сьогодні ж під ним розуміють новини загалом, новини, цікаві для громадськості.

5. Повідомлення формуються згідно з професійними стандартами «об’єктивного висвітлення подій».

6. Медіа, як і люди, створюють певну картину світу, при чому конструювання дійсності відбувається, очевидно, відповідно до тих самих механізмів, які становлять основу світосприйняття людини.

7. Загальну стратегію, на яку орієнтуються журналісти у своїх спостереженнях за подіями та їх інтерпретації, ми називаємо «шаблонами подачі новин». Від них необхідно відрізняти жанри, які являють собою категоризацію різних варіантів компонування та подачі матеріалу.

8. Серед форм подачі новин розрізняють повідомлення та короткі звіти; у другому випадку серед форм подачі власної думки розрізняють (іронічну) замітку та коментар. Третю групу ми позначаємо як форми подачі розважальної інформації, головне місце серед яких посідає нарис.

9. За допомогою форм зображення власної думки новини доповнюються, тлумачаться, подаються в певному контексті, висвітлюються та оцінюються. З точки зору змісту та стилістики вони є більш суб'єктивними, особистісними, ніж форми зображення новин.

10. Преса новин та преса думок знайшла своє відображення і в українських мас – медіа.