Впродовж усієї американської історії економічні чинники традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньополітичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. У американській зовнішній політиці примат економічних інтересів завжди виявлявся яскравіше, ніж в зовнішній політиці більшості інших країн. Цьому сприяв цілий ряд умов і обставин: тривала ізоляція США від основних світових центрів сили, гарантований географічним положенням високий рівень безпеки, традиційно властивий американцям прагматизм, що виявився і в зовнішній політиці теж.

Якщо в Європі політичні відносини нерідко йшли попереду економічних зв'язків, створювали фундамент для просування економічних інтересів тих або інших країн, то для США, навпаки, характерна була випереджаюча економічна експансія, результати якої пізніше закріплювалися у вигляді відповідних політичних і юридичних відносин. Як відзначає відомий американський дослідник Д.Геддіс".США узяли курс на глобальну експансію вже після Другої світової війни".

Сучасний баланс сил в міжнародних відносинах, в яких присутня безперечна, на мій погляд, домінанта США (незалежно від того, чи вважаємо ми світ однополярним або багатополярним) багато в чому є результатом втілення в життя доктрини стримування.

Формування єдиної Європи, створення інтеграційних об'єднань в Південно-Східній Азії і Латинській Америці, економічне диво і Німеччини, і Японії, сучасна ситуація в країнах, що розвиваються, – все це в тій чи іншій мірі є наслідком зовнішньої політики, що проводиться в перші післявоєнні десятиліття США. Навіть зовнішньополітичний курс СРСР, як мені здається, не міг не уникнути певного впливу американської доктрини.

Для США, що вийшли з війни як незаперечний лідер і досягли зміцнення своїх міжнародних позицій значною мірою завдяки ослабленню традиційних центрів сили (якими в Західній Європі були Англія, Франція і Німеччина, а в Східній — СРСР), були створені всі передумови для здійснення концепції "Pax-Americana", миру по-американськи. Важливою віхою на цьому шляху став план Маршалла, в якому знайшов своє втілення зовнішньополітичний курс Трумена, а саме здійснення Програми європейського відновлення стало невід'ємною частиною стратегії США в боротьбі за завоювання домінуючої позиції в світі.

За іронією долі збитки, завдані в результаті Другої світової війни багатьом державам світу, дозволили США здійснити програму економічного відновлення Європи і досягти успіху, отримавши значні політичні і економічні дивіденди. Це був успішний стратегічний хід Сполучених Штатів, можливість реалізації якого була правильно і своєчасно оцінена американськими стратегами.

Очевидно, що для початку економічної і зовнішньополітичної експансії США була необхідна відповідна ідеологічна база, що реабілітовувала б цю експансію. Отже, знаходження зовнішньої загрози і "образу ворога", що робить замах на свободу і мирні цілі Америки, було також необхідністю для Сполучених Штатів з метою затвердження плану в конгресі. Такою загрозою став Радянський Союз і "загроза комунізму", а безпосереднє закріплення вони отримали в доктрині Трумена. Тому між доктриною Трумена і подальшим виникненням плану Маршалла існує щонайтісніший взаємозв'язок. Доктрина, безумовно, заклала свого роду фундамент для ПВЕ. Ці два документи, покладені в основу зовнішньополітичного курсу США післявоєнного періоду, зумовили його характер. Таким чином, доктрина Трумена і план Маршалла "були двома сторонами однієї медалі американської політики відкритих дверей". У результаті боротьба проти СРСР заломилася в ідеологічному плані як "хрестовий похід" США проти комунізму, а в політико-економічному — як створення єдиного західноєвропейського блоку держав з метою протистояння "радянській загрозі", розширення ринку збуту своїх товарів та побудови "Pax-Americana".

У цій роботі я спробував розглянути теоретичні і практичні аспекти доктрини Трумена. На мій погляд, її міжнародне значення важко переоцінити. Масштабна концепція, вона не тільки багато в чому визначала розвиток міжнародних відносин впродовж всього післявоєнного періоду аж до перебудови в СРСР; окремі її положення, найбільш успішні і актуальні для сучасної ситуації, зберігають свої позиції і в перспективі розроблятимуться й надалі.