Мислителі різних епох засуджували війни, пристрасно мріяли про вічний мир і розробляли різні аспекти проблеми загального миру. Одні з них звертали увагу в основному на її етичну сторону. Вони вважали, що агресивна війна є породження аморальності, що мир може бути досягнутий тільки в результаті морального перевиховання людей у дусі взаєморозуміння, терпимості до різних віросповідань, усунення націоналістичних пережитків, виховання людей у дусі принципу "всі люди брати".

Інші бачили головне зло, що заподіюється війнами, в господарській розрусі, в порушенні нормального функціонування всієї економічної структури. У зв'язку з цим вони намагалися схилити людство до миру, малюючи картини загального процвітання в суспільстві без воєн, в якому пріоритет віддаватиметься розвитку науки, техніки, мистецтва, літератури, а не вдосконаленню засобів знищення. Вони вважали, що мир між державами може бути встановлений в результаті розумної політики освіченого правителя.

Треті розробляли правові аспекти проблеми миру, досягти якого вони прагнули шляхом договору між урядами, створенням регіональних або усесвітніх федерацій держав.

Проблема миру, як і проблема війни, привертає увагу політичних і суспільних рухів, учених багатьох країн. Безперечні успіхи миролюбних сил і всіх організацій, як і досягнення ряду шкіл і напрямів, наукових центрів, що спеціалізуються на дослідженні проблем миру. Накопичена обширна сума знань про світ як мету, як чинник розвитку і виживання людства, про складну діалектику взаємозв'язку війни і миру і її особливості в сучасну епоху, про можливі шляхи і передумови просування до миру без зброї і воєн.

Так само очевидним є і інший найважливіший висновок з викладеного: аналіз концепцій миру вимагає серйозних зусиль. Повинна бути побудована достатньо глибока і послідовна філософія миру, найважливішою складовою частиною якої повинна стати діалектика війни і миру в їх історичному розвитку. В той же час проблема філософії миру не повинна бути розчинена у вузькому неупередженому академізмі, зайве загострена на полеміці навколо дефініцій і взаємозв'язків окремих понять, що відносяться до цієї галузі дослідницької діяльності. Звернення до політики і ідеології (як показано вище, зв\\\'язок війни з політикою нерозривний), на мій погляд, не тільки допустимо, але і необхідно в цьому аналізі — зрозуміло, не на шкоду його науковому змісту.

Загальнолюдське, глобальне порівняння проблем війни і миру додає особливу актуальність співпраці пацифістів, віруючих і атеїстів, соціал-демократів і консерваторів, інших партій, рухів і течій. Плюралізм філософського тлумачення миру, ідейний плюралізм нерозривно пов\\\'язані з політичним плюралізмом. Різні компоненти руху за мир знаходяться між собою в складних відносинах — від ідейної конфронтації до плідного діалогу і сумісних дій. У цьому русі відтворюється глобальне завдання — необхідність знайти оптимальні форми співпраці різних суспільних і політичних сил ради досягнення загальної для людського співтовариства мети. Мир — це загальнолюдська цінність, і досягнута вона може бути тільки загальними зусиллями всіх народів.