Доказ – це одна з необхідних умов досягнення істини, а отже – і забезпечення законності в розгляді кримінальних справ.

Можна виділити три основні підходи щодо розуміння поняття «доказ» у кримінальному процесі:

подвійного розуміння поняття доказу;

самостійного розуміння понять доказів та їх джерел;

єдиного розуміння доказу.

Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дана інформація має відповідати певним вимогам, серед них основними можна виділити: відносність, достовірність та допустимість.

Відносність в даному випадку означає можливість перевірки та підтвердження певного висновку про час, місце скоєння злочину, особу злочинця та інші обставини у справі конкретною інформацією.

Достовірність – це відповідність інформації зафіксованої під час розслідування кримінальної справи даним об’єктивної дійсності, які мали або мають місце.

Допустимість являє собою дотримання установленого законом порядку отримання, фіксації даних, а також використання для підтвердження висновків тільки тієї інформації, яку було отримано та подано у одній з форм передбачених законом.

Джерелами доказів називають передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості, вказані в ч. 1 ст. 65 КПК як докази в справі.

Розрізняють матеріальні та процесуальні джерела доказів.

Допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання.