Прийняття нового Цивільного кодексу України у 2003 році ознаменувало новий етап у правовому регулюванні договірних відносин учасників цивільного обороту.

При переході українського суспільства до ринкової економіки неухильно підсилюється значення цивільно-правового договору. Договір виступає найважливішим засобом індивідуального правового регулювання майнових і немайнових відносин і визначається як домовленість двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків (п. 1 ст. 626 ЦК України).

Договору властиві наступні ознаки: 1) в договорі виявляється воля двох чи декількох осіб, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному; 2) договір – це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір являє собою один із найунікальніших правових засобів, у рамках якого, у багатьох випадках, інтерес кожної сторони може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належного виконання. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою найтвердіших адміністративно-правових засобів.

З поняттям та умовами договору тісно пов’язане питання їх класифікації. У теорії зобов’язального права існує безліч класифікацій договорів, більшість яких будується або за економічним, або за юридичним критерієм, або за різними варіантами поєднання того й іншого критеріїв. Першочергове значення договорів у цивільному обороті обумовило включення у Цивільний кодекс України безліч норм, які відносяться до нього. Серед них необхідно виділити по меншій мірі дві групи: по-перше, загальні положення, котрі визначають зміст окремих договорів, і, по-друге правила про типові договори. Класифікація договорів полегшує застосування окремих норм саме до того чи до іншого типу договору. Крім того, вона дає можливість виявляти риси подібності і відмінності правового регулювання тих чи інших суспільних відносин, сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства.