Отже, можемо зробити висновки, що внаслідок застосування принципу іджми, класична юриспруденція урочисто проголосила всі положення доктрини, визначені в авторитетних текстових джерелах, повним та абсолютним викладенням божественної волі. Незважаючи на той факт, що дослідження істориків свідчать про те, що переважна більшість правових принципів випливала з повсякденної практики тих часів, з логічних обґрунтувань правознавців, що чітка ідентифікація цього права за допомогою термінів божественного волевиявлення є штучною, а також що класична теорія чотирьох головних джерел була кульмінацією розвитку мусульманського права, який тривав протягом двох століть, тим не менше ісламська думка дотримується тієї точки зору, що чотири «коріння» усул права мали виключну юридичну силу з самого початку. З точки зору ортодоксального ісламу подальше вдосконалення права є процесом схоластичних намагань, які є абсолютно незалежними від впливу історичних чи соціологічних факторів. Отже, після формулювання правових принципів вони вже не можуть бути предметом тлумачення та інтерпретації у тому сенсі, що їх можна застосовувати лише в якихось конкретних обставинах та лише протягом якогось конкретного періоду часу. Більше того, право просто має бути незмінним, оскільки Мухамед був останнім з пророків, і після його смерті людина не мала жодних інших повідомлень про те, якою є божественна воля.

Таким чином, право не випливає з суспільства, і воно не сформоване за зразком суспільства, як це ми бачимо.